Олег повернувся додому пізніше, ніж зазвичай. Зміна затягнулася: наприкінці робочого дня керівник раптово зажадав звіт, а в цеху ще й зламалося обладнання, тож довелося затриматися майже на годину. Він увійшов до квартири важкою ходою, ніби ніс за собою всю втому робочого дня, і зачинив двері плечем. Ключі з характерним металевим звуком лягли на тумбочку — різко, майже сердито.
Аліна мила посуд. Крізь шум води вона почула, як він зайшов, але не обернулася. Тарілки рухалися в її руках машинально — знайомий ритуал, повторюваний з дня у день. Тепла вода пахла лимоном, а в повітрі ще тримався легкий аромат кориці: вдень вона пекла здобу на роботі, і цей запах завжди йшов з нею додому.
Олег зупинився у дверях кухні, ніби набирався сміливості. Розмову він продумував заздалегідь, не раз прокручував у голові, підбирав слова. Йому здавалося, що він готовий.
— З понеділка у нас буде роздільний бюджет, — сказав він рівним голосом.
Аліна зупинилася. Спокійно закрила воду, поставила тарілку на сушарку й лише тоді обернулася. Витерла руки рушником, не поспішаючи, без подиву чи роздратування.
— Добре, — відповіла вона.
Одне слово. Спокійне, рівне, таке, ніби він повідомив про зміну погоди.
Саме це й вибило Олега з колії.
Він чекав іншої реакції — запитань, заперечень, образ. Можливо, короткої емоційної сцени, де вона скаже, що він не цінує її працю, що сім’я — це спільна відповідальність. Але Аліна просто склала рушник і вийшла з кухні.
Олег залишився стояти, відчуваючи дивне занепокоєння. Він почув, як вона зайшла до спальні, як відчинилася шафа, як зашурхотів одяг.
Чому вона так легко погодилася?
Він відкинув цю думку. Мабуть, вона зрозуміла, що він має рацію. Що витрачає забагато. Що порядок у фінансах не завадить.
Наступного дня Аліна не поставила жодного запитання.
Не цікавилася, скільки він залишить на продукти.
Не питала, чи дасть гроші на нові кросівки для Ксенії — їхньої двадцятирічної доньки.
Вона просто встала о п’ятій ранку, тихо зварила собі каву, випила її біля вікна й пішла на роботу до пекарні.
Увечері Аліна сіла за кухонний стіл із блокнотом, густо списаним цифрами. Вона рахувала свій дохід. Зарплата була скромною, премії — нерегулярними. Гроші вона ділила між собою й донькою. Списки покупок стали коротшими. З них зникла дорога ковбаса, солодощі Олега, його улюблений кефір.
Відтепер він купував усе собі сам.
І це почало його дратувати.
У суботу зателефонувала його мати — Валентина Петрівна.
— Синку, я сьогодні заїду. Ближче до третьої, — сказала вона впевненим тоном.
Олег погодився і крикнув з коридору:
— Аліно! Мама приїде о третій!
Вона кивнула й повернулася до блокнота.
— Ти що, не готуєш? — здивувався він.
— А що саме? — спокійно запитала вона.
— Ну як… мама ж приїде!
— Ти сам сказав: роздільний бюджет, — відповіла Аліна. — Купувати продукти — твоя справа.
Це були його слова.
І вона просто їх дотримувалася.
Олег пішов у магазин роздратований. Купив небагато — курку, картоплю, хліб. Коли мати прийшла, стіл був скромним.
— А де святковий обід? — здивувалася Валентина Петрівна.
— Сьогодні готував Олег, — спокійно сказала Аліна.
Настала тиша.
— Що це за порядки? — обурилася мати.
— Це рішення Олега, — відповіла Аліна. — Я його прийняла.
Після її відходу вдома стало тихо.
— Ти навмисно так сказала? — запитав він.
— Я сказала правду, — відповіла вона.
Наступні тижні стали для Олега непростими. Він помітив, як швидко йдуть гроші. Як змінилася атмосфера в домі. Як донька все частіше мовчить.
Одного ранку Аліна збиралася на роботу — й у неї порвався старий ремінець сумки. Вміст розсипався на підлогу. Олег побачив її майже порожній гаманець, потріскані від роботи руки, втому в очах.
— Давай повернемо все назад, — тихо сказав він.
— Справа вже не в грошах, — відповіла Аліна. — А в повазі.
Того вечора він сам приготував вечерю. Купив продукти, приготував рибу. Коли Аліна повернулася, в домі пахло їжею.
— Навіщо? — спитала вона.
— Бо я хочу бути родиною, а не окремими рахунками.
Вони сіли вечеряти разом.
Не все стало ідеальним одразу. Але Олег навчився питати. Слухати. Помічати.
І зрозумів головне:
родина — це не бюджет.
Це вибір бути разом.
