Лікарняна палата пахла ліками й чимось ледь вловимо гірким — можливо, самим прощанням. Єва Мельшанська сиділа на твердому стільці біля ліжка й дивилася на батька.
Герман Ландрих — колись впливовий власник великої виробничої компанії — тепер здавався крихким і майже невагомим під білосніжною ковдрою.
Його обличчя змарніло, шкіра стала блідою, а очі — ті самі очі, які раніше змушували партнерів бути обережними в переговорах, — тепер дивилися на доньку з ніжністю й спокоєм. За вікном повільно хилявся до вечора травневий день. Сонце малювало на стінах м’які промені, і ця краса здавалася несправедливою: світ ішов далі, поки життя її батька згасало.
— Тату, — тихо сказала Єва, стискаючи його холодну долоню. — Не говори зараз. Відпочинь.
Герман ледь похитав головою.
— Доню… мені треба сказати. Часу мало.
Серце Єви болісно стиснулося. Вона знала, що ця мить колись настане, але не була готова. Батько був єдиною людиною, яка завжди стояла поруч.
Її мати пішла з родини, коли Єві було вісім. Розлучення минуло тихо. Донька залишилася з матір’ю й носила її прізвище — Мельшанська. Батько приїздив на вихідні, допомагав, підтримував. Коли Єві було шістнадцять, мати раптово пішла з життя, і з того моменту Герман став для неї всім. Він працював без упину, але щовечора заходив до її кімнати, питав, як минув день, і обіймав. Ці обійми були її опорою.
— Я слухаю, тату, — прошепотіла Єва.
Герман зробив глибокий вдих.
— Ти отримаєш усе… компанію… майно… заощадження.
Єва кивнула. Вона знала, що інших спадкоємців немає.
— Але є умова, — його погляд на мить знову став твердим. — Рівно один рік… ти працюватимеш прибиральницею… у моїй компанії.
Вона завмерла.
— Що?.. Я не розумію…
— Один рік, — повторив він тихо. — Під своїм прізвищем. Ніхто не повинен знати, хто ти. Якщо відмовишся — усе перейде на благодійність.
Слова впали, мов холодна вода. Єва, випускниця престижного університету, яка виросла в достатку, мала мити підлогу?
— Навіщо? — прошепотіла вона.
— Ти не знаєш життя тих, — відповів він, — хто тримає компанію щодня. Без цього ти не зможеш бути справжнім керівником.
Єва мовчала. Вона боялася, але бачила: для батька це було важливо.
— Добре, — сказала вона нарешті. — Я зроблю це.
Герман усміхнувся. За три дні його не стало.
Перший день
Минув тиждень. Нотаріус зачитав заповіт. Усе було прописано без можливості відступу.
У перший робочий день Єва одягла простий одяг, зібрала волосся в хвіст і зайшла до будівлі «Ландрих Технолоджі» через службовий вхід. Вона більше не була донькою власника — лише новою працівницею клінінгової служби.
Їй видали інвентар, коротко пояснили обов’язки й відправили на поверхи.
Поки вона мила коридор, з сусіднього кабінету долинула розмова двох співробітниць.
— Кажуть, власник помер, — шепотіла одна.
— А донька?
— Ніхто її не бачив. Мабуть, живе десь за кордоном.
— Добре їм там… А ми тут за копійки…
Єва стиснула ганчірку. Вперше вона почула правду без прикрас.
Місяці, що змінюють
Перші тижні були важкими. Боліли руки, спина, а ще — самолюбство. Дехто дивився зверхньо, дехто не помічав зовсім. Але були й інші.
Старша прибиральниця Галина навчила її, як швидше справлятися з роботою. Молодий інженер завжди вітався й дякував. Охоронець приносив чай у холодні дні.
Єва почала слухати. Про кредити, про страх втратити роботу, про дітей, які чекають вдома. Вона бачила, як люди працюють на межі можливостей — і як легко їх не помітити.
Минали місяці. Вона вчилася мовчати, спостерігати, розуміти.
Правда без масок
Одного дня вона стала свідком несправедливості: керівник відділу звалив свою помилку на молодого співробітника. Усі мовчали. Єва теж мовчала — але запам’ятала.
Вона почала вести нотатки. Імена. Ситуації. Рішення.
Не для помсти. Для розуміння.
Кінець року
Рівно через рік Єва знову сиділа в кабінеті нотаріуса. Умову виконано.
За тиждень відбулася закрита нарада керівництва. Коли Єва зайшла до зали вже як власниця компанії, у кімнаті запанувала тиша.
— Я працювала тут рік, — сказала вона спокійно. — І бачила вас без ролей.
Вона не звільняла з гнівом. Вона змінювала систему. Зарплати. Підхід. Повагу.
Галина отримала підвищення. Той молодий співробітник — підтримку. А керівник, який зловживав владою, залишив компанію.
Спадщина
Увечері Єва зайшла до кабінету батька. Сіла за його стіл.
— Ти мав рацію, тату, — прошепотіла вона. — Я зрозуміла.
Компанія залишилася сильною. Але стала людяною.
І цього не купиш за жодні гроші.
