Day: December 13, 2025

У середині дев’яностих у міському пологовому будинку сталося те, про що згодом говорили роками. Але тоді — в перші хвилини — ніхто не поспішав називати це дивом. Коли на світ з’явилася п’ятірня, у палаті не пролунали вигуки радості. Не було ані сліз щастя, ані обіймів, ані захоплених слів лікарів. Повітря зависло у дивній, важкій тиші […]

Мене звати Данило. Я пишу ці рядки пізно ввечері, коли в кімнаті тихо сопе наша донечка, а на кухні повільно холоне чайник. Світло нічника м’яко лягає на стіни, і в цій тиші особливо чітко чутно власні думки. Ще кілька років тому я й уявити не міг, що почну рахувати кожну відкладену гривню й боятися за […]

Це сталося вже в ті роки, коли смартфони стали звичною частиною життя, а зима все ще залишалася справжньою — зі снігом, морозом і довгими темними вечорами. Місто готувалося до свят: у вікнах мерехтіли гірлянди, у дворах ліпили кривих сніговиків, а з відчинених кватирок тягнуло запахом мандаринів і святкових страв. Я повільно йшла засніженою доріжкою до […]

Це сталося наприкінці минулого десятиліття в одному з великих міст. Узимку, коли вологий холод проникає під одяг і довго не відпускає, навіть якщо закутатися в темне пальто до самого підборіддя. Того дня в крематорії було майже порожньо. Кілька далеких родичів стояли осторонь, тихо перемовлялися між собою, хтось стискав у руках хустинку, хтось мовчки дивився в […]

Мене звати Альона. У двадцять шість років я вийшла заміж і стала невісткою в родині, на долю якої випало більше випробувань, ніж багатьом за все життя. Це було на початку двотисячних — у той час, коли країна лише починала оговтуватися від важких років, а в нашому невеликому селищі під Рязанню досі пахло мазутом, сирими дошками […]

Олег повернувся додому пізніше, ніж зазвичай. Зміна затягнулася: наприкінці робочого дня керівник раптово зажадав звіт, а в цеху ще й зламалося обладнання, тож довелося затриматися майже на годину. Він увійшов до квартири важкою ходою, ніби ніс за собою всю втому робочого дня, і зачинив двері плечем. Ключі з характерним металевим звуком лягли на тумбочку — […]

Галя відчула приємне полегшення, коли ступила у вагон метро — наче потрапила до теплого, захищеного кокона, схованого глибоко під холодним, продуваним вітрами містом. Ранкова прохолода Єкатеринбурга міцно тримала вулиці у своїх крижаних обіймах: вітер смикав шарфи, бив по рекламних щитах, різав обличчя перехожих. І тим затишнішим здавався вагон — наповнений запахом вологих курток, гуми і […]

Мене звати Марко. Мені двадцять вісім років, і я ніколи не думав, що одне слово може важити більше, ніж обручка, весільні плани і три роки спільного життя. Історія почалася у звичайний вівторок — такий самий, як сотні до нього. Ми з Женею вечеряли вдома. Світло кухонної лампи було теплим, на столі парував суп, а за […]